frisor
  • Новости
  • Культура
  • Нова інтерпретація «Гамлета» викликала багато суперечок на фестивалі «Homo ludens»

Нова інтерпретація «Гамлета» викликала багато суперечок на фестивалі «Homo ludens»

Рейтинг 3 (2 Голоса)

Миколаївська театральна осінь у розпалі. 1 жовтня  на сценічних майданчиках Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру розпочав роботу XII-й Відкритий театральний фестиваль-конкурс «Homo ludens» (людина, що грає), приурочений 30-річчю незалежності України.


Цьогоріч у фестивальному марафоні беруть участь колективи не тільки з України, але й з Болгарії, Литви, Грузії, Молдови.


Розпочав конкурсну програму витвір Рівненського академічного українського музично-драматичного театру “ГАМЛЕТ”, поставлений за п’єсою Вільяма Шекспіра у перекладі вельми популярного сучасного українського письменника Юрія Андруховича, яскравого представника оригінальної літературної течії. Осучаснення мега популярної п’єси Шекспіра, яка стала візитівкою театрального мистецтва взагалі, виявилося не тільки в тексті. Режисер одягнув персонажів у сучасний одяг. Джинси та светри – не новий прийом у сучасній сценічній драматургії. Колорит епохи допомагають відтворити лише незначні деталі в костюмах. Багато символізму, образності, «військовості»: костюми, схожі на шинелі, у якості декорацій – ящики з-під зброї.


Режисер «розфарбував» виставу у чорний та білий кольори. Значно переважає чорний. Його так багато, що, іноді, хочеться «розфарбувати» виставу, наче дитячу книжку-розмальовку, внести трохи більше життя у безкінечну історію про зраду, вбивства, помсту. Поява червоного кольору в костюмах акторів активізує уяву глядача, який змушений дофантазовувати в якому ж насправді одязі ходили королі, королеви та принци в Данії. Водночас, червоний – це символ крові, якої у виставі пролилось чимало. Режисер трохи переставив акценти, зробивши смерть важливішою за життя, любов, вірне взаємне кохання. Так, так. Українська мова багата на лексику, що грає відтінками любові. Самовіддана любов до матері змушує Гамлета зненавидіти найріднішу людину після її зради. Любов до батька змушує принца помститися за його насильницьку смерть. Кохання до Офелії – запаморочливе, відкрите й чисте, – перетворюється у фарс, приниження юної, прекрасної дівчини з чистою, світлою душею. Сцена похорону Офелії – цілісна життєва й філософська драма, що пронизує до кісток. До того ж, глядачі, які сидять у першому ряду, мимоволі, уявно, але факт, опиняються, безпосередньо, біля могили Офелії, відкидаючи всі театральні умовності. Це справді вистава для «підготовленого» глядача, як заявлено про неї в анонсі театрального фестивалю. Людина зі слабкими нервами може не витримати сусідства з гробарями-могильниками (Заслужений артист України Сергій Бондарук та актор Віталій Головецький), які «просто працюють» й «між ділом» розмірковують про види смерті.


Щодо акторського складу, дуже хочеться виділити Народного артиста України Георгія Морозюка, який зіграв ідеально роль ПРИВИДА ГАМЛЕТОВОГО БАТЬКА. Образ створено надзвичайно виразно, переконливо. Кожен рух актора впевнений, доречний; кожне слово звучить зворушливо, переконливо. Георгій Морозюк виконує у виставі ще одну роль – мандрівного актора – і теж бездоганно. За стилем, і навіть зовнішністю, він дуже нагадує миколаївського актора, Народного артиста України Василя Остафійчука.


Хочеться виділити образ Офелії, коханої Гамлета, який створила для глядачів актриса Жанна Бичковська. Її Офелія щира, справжня, наймиліша закохана у світі. Грубість коханого Гамлена, який зовсім недавно клявся у щирій любові, Офелія не може ні зрозуміти, ні пережити. За іронією долі так склалося, що саме Гамлет вбиває батька Офелії Полонія. Дівчина божеволіє, помирає.


Роль Полонія добре вдалася акторові Юрію Ширко. Він зіграв найемоційніше. Такі емоції не можуть бути штучними. Це – талант.


Щодо королівської сім’ї, ролі Клавдія – короля Данії, який взяв шлюб із дружиною брата одразу після його похорону (актор Олексій Титатенко) та Гертруди – королеви Данії, вдови померлого короля, невдовзі дружини Клавдія (Заслужена артистка України Алла Луценко) зіграні рівно, правильно, за сценарієм. Вони сподобались глядачам, але моє серце не розчулили.


Й, нарешті, - ГАМЛЕТ (принц данський). Цю неймовірно складну роль виконав актор Іван Данилін. Вона виразна, актор дуже старався, але, зовсім трішечки не вистачило харизми. Іноді здавалося, що занадто багато монологів, багато зайвих слів, різких рухів, голосних звуків. Це при тому, що вистава проходить майже в цілковитій темряві. Світла не вистачало тривалий період. Не вистачало «дихання сцени», «магії театру». Було суцільне горе, яке цілком затьмарило краплини любові, передбачені оригінальним шекспірвіськимм текстом. Очевидно, таким був режисерський задум, режисер-постановник Володимир Петрів таким чином хотів висловити своє «Я» в трактовку змісту відомого твору. Він же взяв на себе сценографію та костюми вистави.


Можливо, художникам з освітлення Миколі  Андренюку та Валерію Манчуку слід переглянути концепцію «гри світла» у виставі й додати до «подиху смерті» трохи життя.


Отже, вистава відбулася. Вона має право на життя й цілком сподобалася глядачеві. Лише театральні критики й критикеси прискіпливо ставляться до найменших дрібниць. Така у них робота: висловлювати чесно свою думку й коректно підказувати акторам та режисерам як зробити виставу ще кращою; давати об’єктивну оцінку представленій на конкурс виставі.

Фестиваль триває! До зустрічі у глядацькій залі!



Текст – Лариса Жайворонок

Фото – Людмила Томенчук

1 Комментарии

Вистава заслуговує на увагу. В ній попушено багато філософських проблем. Класичний витвір мистецтва кожна людина сприймає по-своєму, враховуючи свій власний життєвий досвід, здобуту освіту. Глибина осмисленості визначається й рівнем інтелекту, вмінням аналізувати й робити висновки. Саме тому враження від вистави можуть бути найрізномалітнішими, часом - суперечливими.

Ответить Поделиться